Експонати музею
В музеї зібрано експонати, необхідні для виготовлення борошна та підготовку хліба до випікання: ціпи, толок, млинець, впалачки, корита, лопата, ватралька, кочирьга.
В окремих господарів у селі був млинець (пристрій для виготовлення борошна). Він знаходився у сінях. Дерев’яна частина була сильною, тесаною, на сильних чотирьох ніжках. На дерев’яній основі було зроблено спеціальну заглибину, куди клались лежачи, 2 круглі, акуратно оброблені, великі ( в діаметрі 0,5 метра і більші) камені – жорна. На верхньому камені, в центрі, був зроблений отвір, куди малими порціями засипалось зерно і потрапляло між жорна. Збоку на тому ж камені був зроблений другий невеликий отвір, куди вставлялась сильна палиця, за допомогою якої чоловік крутив верхній камінь, таким чином розмелюючи між каменями зерно (пшеницю, жито, овес, кукурудзу). У дерев’яній основі млинця з того боку, де стояв чоловік, який молов, було видовбано отвір, через який сипалось борошно.
Борошно потрапляло у впалачку ( дерев’яна посудина, за формою подібна до миски). Довго і безперервно підкидуючи в ній борошно, господиня очищала його від сміття, не розмелених зернин.
Тісто для хліба замішували у коритах. Формували хліб у впалачках. За допомогою лопати клали хліб у гарячу піч, прямо на глину, розгрібши вугілля ватралькою та кочергою. Випечений хліб виймали з печі тією ж лопатою.
В музеї експонуються прилади та устаткування з ткацтва. Це ламанка, щіть, кудиля (присідачка і ножна), веретена, мотовило, віялки, сновальниці, кросна і все знаряддя (поток, цівки, чолок, ціпки), необхідне ткалі під час виготовлення полотна. За допомогою ламанки ламали коноплі (подрібнювали стебла). Щіть використовували для ощичення волокон та його класифікації:
найкраще, рівне і довге – прядиво;
гірше – клоча;
ІІІ-й сорт – голованя.
На куделі пряли. В хаті було стільки кудиль, скільки було жінок, дівчат. Пізніше вправні чоловіки – майстри робили дерев’яні нужні кудилі, на яких було легше і швидше прясти. Напрядені нитки із веретена намотували на мотовило, спеціально сплітали у «косичку», щоб не замотувались нитки (робили моток). Моток замочували у золу (вода з попелом), потім зав’язували у стару скатерть, простиню і клали на ніч у гарячу піч. На другий день прали у поточній воді. Висушений чистий моток клали на віялки ( неширокі, довгі тесані дощечки, складені хрестоподібно, з кілочками на кожному кінці і закріплені під стелею). Віялки оберталися, і в такий спосіб господиня перемотувала моток у клубок.
Снувальниці – два великі прямокутники, які ставились теж хрестоподібно серед великої хати. Верх прикріплювався до стелі, а внизу була спеціальна підставка, де кріпились снувальниці. На них лише окремі, знаючі, жінки могли сновати пряжу.
Кросна – (ткацький верстат), який підготувати до роботи могли теж лише окремі жінки. На кроснах ткали полотно. Гарні рукодільниці (переберали, вишивали). Виконували, найчастіше, орнамент у смужці, використовуючи нитки червоного кольору. Рідше створювали різнокольоровий рослинний орнамент.
Придбали ми у музей шафарню – один із експонатів старовинних меблів.
У більш заможних сім’ях за столом у хаті знаходилась шифарня. Це довгий, 2 – 2,5 – метровий, дерев’яний ящик з відкидною кришкою і спинкою. Спинка могла бути суцільною дошкою, але частіше була прикрашена різьбленими орнаментами. У шифарні зберігалися продукти (хліб, олія, мука, каша та ін.), посуд, речі домашнього вжитку. На ній сиділи за сніданком, обідом, вечерею. Туди садовили гостей. На ній спали, особливо парубок в зимовий період.
Серед інших експонатів музею є лампи і лампоші.
Лампою світили у кімнаті. Після липини (освітлення трісочками) з’явились висячі лампи. Якість освітлення залежала від величини та чистоти скла, якості гноту та нафти. Пізніше з’явились настольні лампи, які відрізнялись від попередніх тим, що їх можна було ставити в любому місці кімнати. Лампові використовували по господарству (в стайні, в підвалі), з ним ішли ввечері в магазин, в село і т.д.
Кiлькiсть переглядiв: 380
Догори